Він увесь небесно-блакитного кольору, із синіми - пресиніми добрими очима і біленькою плямкою на правому поплавці. Кожен з нас бачив дельфіна Волошика і грався з ним. Але то було так давно, що ніхто цього не пам’ятає, а якщо і згадує, то лише як чарівний сон…
Волошик живе у Ріці Часу і бавить ще ненароджених немовлят, а коли настає час, приводить маля на берег Життя. Йому сумно, хоч знає, що ще недовго приходитиме і гратиметься з маленьким хлопчиком чи то дівчинкою. Але… недовго… Згодом малята дорослішають і зовсім забувають свого друга .
А Волошик пам’ятає усіх своїх вихованціві дивиться на них з Вічності. Добрими мудрими очима.
Глянувши вночі на змучених, стомлених денною працею і турботами людей, побачите, як їхніми обличчями блукає дитяча усмішка … То їм сниться, як на своїй лискучій спинці, обнявши поплавцем з білою плямкою, несе їх у безтурботну країну дитинства забутий друг, небесно – блакитний дельфін Волошик.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 8449 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : А я буду Господа славить за Его страданья - Мария Пономарева Господь Иисус - мой Творец, мой Отец, мой Спаситель и к Нему одному стремится душа моя! В Нем совершилось спасение мое! Он - Единственный, Кто любит меня больше жизни! Ведь Он отдал ее за меня там, на Голгофском кресте... И Он умирал не только за меня, но и за тебя тоже! А где ТЫ был, когда Его распинали, на чьей стороне, на той где громко "распни!" кричали или ты как Мария, Иоанн, - стоял ли до последнего под крестом...? А знаешь, друг...
"Чтобы спасти тебя, Он умер на кресте,
И для Него теперь тебя дороже нет,
А оценил ли ты дар Божий во Христе?
Послушай друг, не мне, но сердцу дай ответ..."
